Музей працює щодня, крім понеділка та вівторка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

«ЯК СКОРШЕ ПОПАСТИ ДО КИЇВА»

Коли на початку вересня ми бачимо урочисте пожвавлення біля наших шкіл, гімназій, інститутів, університетів, згадаймо, що 135 років тому поріг Київського університету Св. Володимира вперше переступив молодий Михайло Грушевський. То був його крок не лише до науки, але й до майбутнього служіння Україні. Нею він марив на далекій чужині, прагнучи «як скорше попасти до Київа, що представлявся … огнищем української наукової і літературної роботи»

Про те, куди податися після закінчення Тифліської гімназії, замислювався не лише юний Михайло Грушевський, але і його батьки – Сергій Федорович і Глафіра Захарівна. Власне кажучи, Михайло для себе вже вирішив: їхати до Києва, щоб навчатися в Університеті Св. Володимира. Спершу він хотів стати українським письменником. Проте навесні 1886 р. напередодні випускних іспитів ці амбітні плани похитнула несподівана і дуже прикра подія: через викриття спроби окремих гімназистів викрасти випускні екзаменаційні теми був покараний весь випуск, а відмінники не отримали своїх заслужених золотих медалей. Михайло Грушевський, найкращий учень гімназії, особливо гостро, «незвичайно глибоко, підвищено-вразливо відчув цю катастрофу і всі пов’язані з нею моральні приниження»[1]. Його внутрішньою відповіддю стало самовідречення, зокрема, відмова від честолюбних письменницьких планів. Відтак він «зломив перо белетриста»[2].

Поступаючись юнацькому максималізму, своєрідному «аскетичному ригоризмові», він переносив центр ваги свого майбутнього служіння з літератури до сфер більш поважних і аскетичних. Саме такою наукою була історія. «Я уже твердо знав, що буду студіювати історію – в київськім університеті, під проводом Антоновича»[3], – вирішив для себе юний Михайло Грушевський.

Про видатного історика і громадського діяча Володимира Антоновича, інших українських подвижників він знав з передплаченого для нього батьком часопису «Киевская старина», з виписаних з Києва книг тогочасних українських письменників. Завдяки тим виданням юнак подумки, душею вже жив у Києві: «хоч і не зав’язав фізичних зв’язків з ним, але духом [в]війшов в київський осередок дуже сильно і широко»[4]. Йому це місто заслужено уявлялось найбільшим у підросійській Україні «огнищем української наукової і літературної роботи»[5], де живуть і творять видатні діячі, до яких молодий Грушевський прагнув долучитись.

Редакція та співробітники журналу «Киевская старина» 
Сидять: П. Житецький, О. Лазаревський, В. Тарновський, М. Чалий, М. Шугуров, В. Антонович, К. Михальчук, А. Стороженко, В. Щербина. Стоять: Є. Кивлицький, М. Василенко, В. Науменко, А. Дудка-Степович, Н. Молчановський, О. Левицький, М. Стороженко, В. Мякотін. Київ. 1898 р. За виданням: Україна. 1928. Кн. 6

Головним осередком наукових сил Києва став заснований 1834 р. Університет Св. Володимира, який 1842 р. переїхав до новоспорудженої монументальної будівлі, що вже в часи Михайла Грушевського була «червоним корпусом». За задумом царської влади, Університет мав стати осередком зросійщення та великодержавної монархічної ідеології. Втім, майже від самого початку існування закладу в його стінах паралельно зажили прогресивні, визвольні ідеї. Ще в Тифлісі допитливий гімназист Михайло Грушевський довідався про тісно пов’язане з Київським університетом Кирило-Мефодіївське братство, про діяльність у ньому Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Михайла Максимовича, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова… Під впливом ліберальних реформ 1860-х рр. Університет став перетворюватись на навчально-освітній центр загальноєвропейського значення.

Бібліотека Київського університету Св. Володимира. Київ. 1896 р.
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Але в 1880-х рр. освіту в Російській імперії охопила реакція, виразником якої став крайньо консервативний обер-прокурор Священного Синоду К. Побєдоносцев – «сірий кардинал» часів царювання Олександра ІІІ. «Победоносцев – Обедоносцев – Бедоносцев – Доносцев»[6] – згодом глузливо охарактеризує його Михайло Грушевський. Побєдоносцевська реакція темною тінню лягла на Київський університет. Проведена 1884 р. імперською владою університетська реформа не допускала жодного вільнодумства. Викладачі, налякані суворим контролем, підозрами та страхом переслідування, намагались уникати будь-яких контактів зі студентами[7].

Тому й не дивно, що за тих умов синові захоплення й плани всерйоз занепокоїли його батька та, особливо, матір. «Как мне, мой голубчику, за тебя страшно, что ты так привязался до этих малороссийских книжек. Я с папой будем очень рады, если [ты] переменишь свои страсти. […] Пожалей же нас и не увлекайся очень»[8], – благала в листі з Владикавказу до Тифлісу Глафіра Захарівна, перелякана лютою до «хохлащини» імперською пресою. «Я тебя и прежде просила и теперь прошу: будь осторожнее, береги свою репутацию, которую ты уже приобрел, а то теперь ужасно страшно – киевские студенты наделали глупостей, а теперь пишут, что их призывают в военную службу. Как жаль молодых, увлекающихся совсем ненужными идеями»[9], – додавала вона пізніше.

Мались на увазі студентські заворушення, що сталися 1884 р. в київському Університеті Св. Володимира і сколихнули громадську думку Російської імперії. «Теперь возьмешь газету, сейчас же на первой странице встретишь “вопрос о безпорядках”, “состоянии Киевского университета”, “хохломанское движение среди студентов” и т. п.» [10], – ділилася з Михайлом його сестра Ганна Грушевська.

Налякані цими новинами, батьки боялися пускати сина на навчання до Києва. Вони усвідомлювали, що Михайло зі своїм «українофільством» (звинувачення в ньому за колоніальних умов кидало в страх і обіцяло великі неприємності) неодмінно потрапить у якусь «хохломанську» історію.

Михайло Грушевський з родиною на Кавказі: мати Глафіра Захарівна, сестра Ганна, батько Сергій Федорович і брат Олександр
Мінеральні Води. 1887 р.
ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 923. № 2

Сергій Федорович, на відміну від дружини, був спокійнішим і розважливішим. Адже це він сам, тужачи на чужині за Україною і мріючи про повернення на Київщину, посіяв колись у синовій душі зерна любові до далекого рідного краю. Водночас і Грушевського-батька тривожила Михайлова безмежна, нездоланна любов до Батьківщини, яка за колоніальних умов нічим добрим не закінчувалась. Тому він схилявся до думки, що не можна відпускати сина на навчання до Києва. «Він за краще вважав, щоб я їхав до Москви (Петербург, мовляв, місто нездорове, особливо для нас, людей з полудня)»[11], – згадував пізніше Михайло Грушевський. Юнак намагався заспокоїти батька, переконував, що в Києві він лише вчитиметься й остерігатиметься будь-якої політики. Зрештою, Сергій Грушевський погодився на Київ за умови, що син дасть слово «не брати участі в ніяких секретних організаціях»[12].

Не важко здогадатись, що в душі мама й тато були раді тому, що їхній первісток навчатиметься саме в Києві. Адже там мешкали Захар Оппоков[13] і Павлина Златоверховникова[14] – брат і сестра Глафіри Захарівни, Марія Ковалевська[15] – сестра Сергія Федоровича, інші родичі та численні друзі. Все це вселяло певність, що їхній Михайлик не буде самотнім. Було й ще щось, що не вкладається в звичні прагматичні поняття, але сприймається серцем і потім ніжно бринітиме в посланих з чужини листах до сина: «Як там наш Святий Київ»? Не зважаючи ні на що, родина Грушевських упродовж десятиліть життя на Північному Кавказі лишалась часточкою України.

Прохання Михайла Грушевського про зарахування до Київського університету Св. Володимира
Владикавказ. 18 липня 1886 р.
ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 24. Арк. 10

Тож Михайло послав з Владикавказу до Київського університету заяву про своє бажання вступити на історичне відділення історико-філологічного факультету і через кілька тижнів прийшло повідомлення, що його зараховано у студенти. Цей вирішальний рубіж у житті старшого сина став важливою подією для родини Грушевських. Мати, яка нещодавно поховала немовля – свого найменшого сина Василька, з турботою та любов’ю почала споряджати найстаршого – Михайла – в далеку дорогу й доросле життя.

Великою несподіванкою для родини стала необхідність шити студентську форму нового зразка, що також передбачалось університетською реформою. «Темно-зелені сурдути офіцерського крою, з блакитним ковніром і двома рядами золотих ґудзиків з державними орлами, мундири з одним рядом ґудзиків і ковніром, обшитим золотим галуном, до того шпада[16], так звана жабоколка, і темно-зелений кашкет з блакитною обичайкою[17]»[18], – так згодом зневажливо змалював цю обнову Михайло Грушевський. На його переконання, «умундуровання студентів означало відрив їх від старих традицій академічної свободи» [19].

Проте до глибоко провінційного Владикавказу ще не дійшли уявлення про те, якою саме має бути новозапроваджена студентська форма, і місцеві кравці ще «не мали вправи в університетськім екіпованню»[20]. Тому в родині вирішили, що їхній син-студент «спорудить» собі форму вже безпосередньо в Києві.

Побіжно зауважимо, що Михайло Грушевський, особливо на той час, «вважав обов’язком уникати не те що якого-небудь франтівства в убранні, але взагалі чого-небудь нового»[21]. Як і його батько, він поділяв старозавітний принцип: «вся красота царевої доньки всередині її»[22] – тобто не за одягом потрібно оцінювати людину, а за її душею й розумом.

Михайло Грушевський – студент історико-філологічного факультету Університету св. Володимира 
Київ. Березень 1890 р.

ЦДІАК України. Ф. 707. Оп. 287. Спр. 1299-а, Арк. 11

Тож до Київського університету він ступив як екзальтований патріот-мрійник, аскет, для якого існував лише культ праці задля високих ідеалів. Педантизм і наполегливість вирізнятимуть юнака поміж інших студентів, породжуватимуть серед однокурсників підозру в кар’єризмі. І професори (а це були такі відомі постаті, як Іконников, Прахов, Владимиров, Флоринський…) бачитимуть по черзі в ньому свого наступника й лютуватимуть за його нібито зраду. Як і мріяв Михайло, справжнім його хрещеним батьком на ниві історичної науки стане Володимир Антонович, який побачить небувалу старанність і працьовитість молодого Грушевського, виростить з нього вченого-історика. Іншим хрещеним батьком – на ниві громадської праці – стане з 1888–1889 рр. Олександр Кониський[23]. Під їхнім впливом за перші університетські роки у Михайловій душі у внутрішній боротьбі релігійної екзальтованості й громадянської активності переможе остання. «Батькові писав я, що чую за собою велику силу енергії й високий дух»[24], – читаємо в Михайловому щоденнику від 21 вересня 1888 р. Перейнятий від батька культ праці «задля народу свого, задля освіти і правди» стане метою всього його життя.

01.09.2021

Микола КУЧЕРЕНКО

[1] Грушевський М. Як я був колись белетристом // Грушевський М. Предок: із белетристичної спадщини. К., 1990. С. 11.

[2] Там само.

[3] Грушевський М. Спомини / Публікація С. Білоконя // Київ. 1992. № 3. С. 138.

[4] Там само.

[5] Грушевський М. Автобіографія, 1906 р. // Великий Українець / Упорядник А. Демиденко. К., 1992. С. 199.

[6] Грушевський М. Спомини / Публікація С. Білоконя // Київ. 1992. № 2. С. 119.

[7] Круглова Л. Михайло Грушевський та Київський університет Св. Володимира: ранній період наукової діяльності // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. К., 2016. Вип. 50. С. 32.

[8] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 277. Арк. 440.

[9] Там само. Арк. 444-444 зв.

[10] Там само. Арк. 447-447 зв.

[11] Грушевський М. Спомини / Публікація С. Білоконя // Київ. 1992. № 3. С. 138.

[12] Там само.

[13] Захар Захарович Оппоков (1845–після 1918) на той час викладав російську мову в Київському Володимирському кадетському корпусі (тепер це приміщення Міністерства Оборони України на Повітрофлотському проспекті) і мав там службове помешкання. Михайло Грушевський жив у дядька Захара перші півтора роки навчання в університеті. Його відносини з дядьком були дуже добрі, але Кадетський корпус був за містом, трамваїв у Києві ще не було, а візника можна було знайти аж на вокзалі, куди доводилося йти добрий кілометр уздовж залізниці за будь-якої погоди. І хоч батько радив брати візника, Михайло вважав це недопустимою для себе марнотратністю, а тому ходив пішки і так натренувався, що дорога від корпусу до університету (понад 3 кілометри) займала тільки півгодини. Але вибратися до міста вдруге того самого дня вже було тяжко. Ця обставина, фактично, відрізала його від світу і замикала в мурах Кадетського корпусу. Тому 1888 р. він перебрався до маминої сестри Павлини Златоверховникової.

[14] Павлина Захарівна Златоверховникова (дівоче прізв. Оппокова; 1852–1939) була дружиною священика Михайла Даниловича Златоверховникова (1842–1929), який на той час служив законовчителем 1-ї Київської чоловічої гімназії і мав там службове помешкання. Коли 1888 р. у Златоверховникових звільнилась кімната, туди перебрався Михайло Грушевський. Там він мешкав два останні роки навчання в університеті (1888–1890).

[15] Ковалевська (дівоче прізв. Грушевська) Марія Федорівна (1842–1909) мала зі своїм чоловіком священиком Іваном Ковалевським будиночок у Києві на вулиці Тарасівській. Як видно з листування, студент Михайло Грушевський був частим гостем у родині Ковалевських.

[16] Шпада ― від польського szpada ― шпага, меч.

[17] Обичайка – óбід, циліндр. Тут – суконна циліндрична обшивка кашкета.

[18] Грушевський М. Спомини / Публікація С. Білоконя // Київ. 1992. № 3. С. 138.

[19] Там само.

[20] Там само.

[21] Там само.

[22] Там само.

[23] Антонович М. О. Кониський і М. Грушевський // Український історик. 1984. № 1-4 (81-84). С. 50-51.

[24] Грушевський М. Щоденник (1888‒1894 рр.) / Підготовка до вид., перед. слово, упоряд., комен. і післямова Л. Зашкільняка. К., 1997. С. 18.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

«НИТКА ПРОКИДАЄТЬСЯ…»: КИЛИМАРСТВО СТЕПАНА ГАНЖІ

  Ретроспективна виставка присвячена двом ювілеям, які збіглися...

5 ЗУСТРІЧЕЙ КИЄВА З ГРУШЕВСЬКИМ: ВІРТУАЛЬНА ПОДОРОЖ

Він називав Київ «українською столицею», «культурним й історичним...

WHAT TO READ, LISTEN AND WATCH TO UNDERSTAND UKRAINE BETTER?

Photo: Valentyn Ogirenko Kremlin invests a colossal amount...

145 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ МАКАРЕНКА

Сьогодні всі, хто проходитиме повз Михайлівський Золотоверхий у...

[contact-form-7 404 "Не знайдено"]
×
Місце розташування

×