Miscellanea
Створення Української Центральної Ради Українська Центральна Рада… Сьогодні цю назву революційного парламенту України знає вже кожний школяр-випускник. Так само, як знає адресу, яка поєднала дві історичні назви: Педагогічний музей/Будинок Центральної Ради. Однак слова «Українська Центральна Рада» вперше прозвучали 17 (4) березня 1917 року в будинку, повз який ми, кияни, проходимо сотні тисяч разів. Це вулиця... Читати далі…
«Дивне чутє се викликало, наче бачилось живого чоловіка, Тараса Григоровича! Так якось і жалко, і мило! Особливо портрет князя Рєпніна!» Такі переживання пробудило в Марії Грушевської перше близьке знайомство з оригіналами творів Тараса Шевченка. Відбулося це на початку 1907 року в Київському міському музеї. Дружину професора, палкого поціновувача старожитностей і заповзятого колекціонера Михайла Грушевського в... Читати далі…
Гімназисту Михайлу Грушевському наука йшла легко, залишаючи час для інших занять. Лектура й літературна робота “не наповнювали життя”, тож хлопець “шукав потіхи в мистецтві”. Малювання, танці, спів, гра на скрипці, ліплення з глини – з таким завзяттям Грушевський мав усі шанси стати відомим митцем. Однак склалося інакше. Малювати заборонив батько, через слабкий зір свого сина.... Читати далі…
Історія з набуттям реальності на Нагірній вулиці (Татарка) постала на порядку денному родини Грушевських навесні 1911 р. Перебуваючи в Києві, М.Грушевський оглянув суміжний з Нагірною «участок» Довнар-Запольського, але його невдовзі уподобав військовий (прізвище невідомо). У квітні довірена особа Михайла Грушевського Юрій Тищенко взявся завершити справу з придбанням ділянки землі, посилаючи до Львова детальні описи... Читати далі…
Знаковий у житті музею 2016-й, ювілейний Рік Михайла Грушевського, потішив науковців новими унікальними набутками до віртуальної колекції грушевськіани. Представляємо короткий огляд виявлених в архівних збірках раритетів, більшість з яких досі не публікувались. 18 травня 1896 р. Михайло Павлик, відомий суспільно-політичний діяч, у листі до дружини Михайла Драгоманова Людмили в Софію повідомляв свіжу львівську новину: «Тут... Читати далі…
«Sine me, liber, ibis per urbem (Без мене, книго, підеш ти в місто)». Цю відому фразу, якою розпочинаються «Скорботні елегії» римського поета Овідія, засланого на далеку чужину, написав якось молодий історик Олександр Грушевський на конверті з власною візитівкою, несвідомо пророкуючи і собі долю вигнанця. Дитинство в оточенні люблячої родини, справа життя за покликом душі, щасливий... Читати далі…
«Тут Грушевський жениться: бере собі смирну дівчину, учительку, сироту, добру мою знакому і радикалку – Вояківську, – що дуже гарно з єго боку. Новоерці дуже возлементують. Вояківська велика приятелька Кобринської і Крушельницької». З листа Михайла Павлика до родини Драгоманових. Сердечним другом для пана професора стала молода вчителька Першої міської жіночої виділової школи ім. королеви Ядвіги... Читати далі…
У 17 років Михайло Грушевський почав вести свій особистий щоденник як порятунок від самотності та як власний психологічний портрет. Не сподіваючись зустріти споріднену душу, друга, на сторінках його щоденника він давав оцінку своїм вчинкам, думкам і мріям. І з сумом писав: «Товариші мої — книжки добродії, але ж, що не кажи, не стануть вони за... Читати далі…
До 110-ої річниці обрання Михайла Грушевського головою Українського наукового товариства у Києві 29 квітня (12 травня) 1907 року, повернувшись із перших зборів Українського наукового товариства у Києві (УНТ), Михайло Грушевський занотував у своєму щоденнику: «Дуже несподіваний вибір зробив на мене дуже приємне вражіннє. Я почув ґрунт в Київі і позицію для роботи». Продовжуючи нашу рубрику... Читати далі…