КОНФЕРЕНЦІЇ, КРУГЛІ СТОЛИ, ДИСКУСІЇ

«Як Михайло Грушевський професором став?»: лекція до 130-річчя від початку професорської кар’єри Михайла Грушевського на кафедрі української історії Львівського університету

4 жовтня 2024 року

«Раннім літом 1894 р. одбулась великої ваги для нас, киян, подія: оборона магістерської в університеті дисертації М. С. Грушевського, а потому учта молодого вченого в його помешканні — перший політичний, з промовами, банкет на моїм віку. Саме перед тим вирішена була доля нової української катедри в Львівському університеті», — згадував Сергій Єфремов про подію, яка, здавалося, вже досліджена до найменших дрібниць:

І як створювалася кафедра під Володимира Антоновича.
І як останній рекомендував свого кращого учня Михайла Грушевського.
І як ще до захисту магістерської, 11 квітня 1894 р., Грушевський був номінований цісарем Австро-Угорщини Францом Йосифом професором першої на українських землях кафедри української історії.
І яку участь брав у цьому Олександр Кониський, який писав на радощах: «І кафедра, і профессор – цілком наші діти!..»
І чому кафедру отримала назву «Всесвітньої історії з спеціяльним оглядом на історію Східної Европи» замість кафедри української історії.
І хто мав у Львові підібрати новоспеченому професорові «хату до смаку» та купити «стільців з пів дюжини».
І як Грушевського, «дуже скромненького і звичайного на позір», який прибув до Львова у переддень свого дня народження, 28 вересня 1894 р., відразу впровадили «в світ» походом в «руський театр».
І як сприйняли його інавґураційну лекцію, прочитану 12 жовтня «доброю і живою мовою» в напхом напханій найбільшій університетській залі під гучні оплески.
І як кинувся професор Грушевський в роботу «з молодечим завзяттям».

Що ще можна додати? Виявляється можна! І це, на підставі нововиявлених джерел, блискуче зробив професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Віталій Тельвак у своїй лекції «Як Михайло Грушевський професором став?», розкривши інтригу трикутника Антонович‒Грушевський‒Кониський. І багато інших цікавих деталей!

Конференція «Плагіат і запозичення в українській науці: від ХVII століття до сучасності»

27 квітня 2024 року

Свої доповіді, які викликали живий інтерес та обговорення, представили:

Роман Кисельов. «Чужі тексти у творах давнього українського письменства та ранньоновочасні критерії плагіату». Чи існувало поняття плагіату в часи, коли не було авторського права? Коли представлення чужого тексту як власного могло (не) вважатися переступом? Доповідач окреслив ранні принципи використання чужого і спробував на їх підставі оцінити деякі давні українські тексти.
Оксана Юркова. «“Темна пляма на світлому фоні”: До питання про плагіат у докторській дисертації директора Інституту історії АН УРСР Олександра Касименка та реакцію на нього». У 1955 р. у докторській дисертації директора Інституту історії АН УРСР Олександра Касименка, яка того ж року була опублікована як монографія, було виявлено плагіат. Доповідачка коротко висвітила історію цього плагіатного скандалу, звернула увагу на реакцію наукової спільноти, партійних органів, ВАК СРСР, а також розповіла, чим все завершилось. Спойлер: Касименко очолював академічний інститут до 1964 року.
Геннадій Єфіменко. «Компілятивний плагіат як вершина айсбергу академічної недоброчесності та інших руйнівних явищ в сфері науки в Україні на прикладі “казусу Стасюк”». У грудні 2021 року в докторській дисертації очільниці Музею Голодомору Олесі Стасюк було виявлено плагіат, що не завадило ні її захисту, ні, попри розширене звернення науковців, затвердженню дисертації Атестаційною колегією МОН. Доповідач окреслив історію «казусу Стасюк» та на цьому прикладі проаналізував проблему наукової репутації, видозміну плагіату та причини його перетворення на прийнятне для широкого загалу явище в Україні.
Микола Федяй. «Російський секонд-хенд: Плагіат в українських історико-філософських текстах». Практика крадіжки чужого тексту без зазначення авторства існувала в історико-філософських дослідженнях ще за радянських часів, проте набула бурхливого поширення саме в період незалежності. Не маючи власних ідей і дослідницьких напрацювань, автори взялися перекладати російські тексти українською, видаючи їх за власні. Доповідач проаналізував процес роботи плагіаторів та зосередився на таких питаннях: характер запозичень, оригінальні вкраплення, а також рецепція російських наративів українськими авторами.

«Справа “чести своєї і свого покоління”»: наукова конференція з нагоди 125-річчя виходу першого тому «Історії України-Руси» Михайла Грушевського

24 листопада 2023 року

На 2023 рік випала низка знакових ювілеїв та круглих дат, пов’язаних з ім’ям Михайла Грушевського. Це насамперед організовані ним як очільником Наукового товариства імені Шевченка урочистості з нагоди 100-річчя «Енеїди» Івана Котляревського, заснування «Літературно-наукового вістника», вихід у світ першого тому «Історії України-Руси». Усім цим подіям виповнюється 125, і всі вони пов’язані між собою, на чому наголошував сам історик: «Мині мило, що вихід сеї книги припадає на столітє нашого національного відродження; нехай вона буде йому привітом!».

З нагоди спільного ювілею, і насамперед виходу першого тому національного ґранд-наративу, відбулася тематична конференція науковців Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України та провідних грушевськознавців України.

Поговорили про те, як сам автор «бачив» проєкт, задуманий ним ще в студентські роки. І як із «задушевної гадки» він перетворився на «справу життя». Щоб унаочнити плани професора, зазирнули в мемуарні джерела, в яких він зізнавався щиро: «Давнійше я робив пляни, коли мині мине сорок літ (мовляв, оброблюся вже тоді, буду мати “Історію” в шести томах на укінченню і т. д.), написати свої мемуари. Сеї осени мине мені сорок літ, але час, коли я “оброблюся” і зможу взятися до писання тих мемуарів, відсувається все дальше». Життя підтвердило ці прогнози, і через 20 років академік Грушевський підсумовував: «ще багато томів буде потрібно, аби довести історію України до початків ХІХ в.».

Обґрунтували роль Михайла Грушевського в осмисленні витоків історії України в І томі ґранд-наративу та переконалися, що вчений довгий час залишався першим і єдиним, хто вписав Античну (Класичну) Україну в загальну схему нашої історії.

Пересвідчились, переглянувши скани підготовчих матеріалів до перевидання четвертого тому (1907), як автор власноруч викреслює термін «українсько-руський», замінюючи його на «український», та звернулися до його ж пояснення: «В міру того як зростала свідомість тяглости і безпреривности етнографічно-національного українського життя, се українське ім’я розширялося на всю історію українського народу».

Згадали, як Федір Вовк спонукав Михайла Грушевського до видання «Історії України-Руси» німецькою мовою, зауваживши в листі ще в 1895 році: «Поки ми діждемо, що наші наукові праці читатимуть по-українському, нам треба самим іти назустріч до європейської науки і прямувати до того, щоб у неї нас приймали як своїх». І як насправді переклад 1-го тому німецькою спричинив справжній рецензійний бум на працю українського колеги.

Поглянули на автограф шостого тому в цифровому форматі, написаного «в часи найгіршої майже депресїї», щоб пересвідчитись, чому його київські зецери складали майже впродовж всього 1907 року, а помічники професора зауважували, що «VІ тома ніхто не годен складати».

Погортали сторінки вже виданого «Щоденника» вченого, який є справжнім літописом до історії написання ґранд-наративу. Зауважили записи: працював «інтензивно і con amore [з любов’ю]», «роблю по 15–18 сторінок, аж паперу не стало», «побивав сьогодня рекорд, написавши навмисно 21½ сторінок».

Уявили святковий стіл з нагоди дозволу на поширення у Великій Україні «Історії України-Руси», який Грушевський отримав наприкінці 1904-го і з приводу якого «учредив торт».

На завершення жвавої дискусії відбулася презентація останніх видань на ниві грушевськознавства:

‒ Каталог студентів Михайла Грушевського Львівського університету / Упоряд. В. Тельвак, В. Качмар, С. Журавльов. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2023. 356 с.

‒ Гирич Ігор. Сіячі: Українські інтелектуали, які пробудили ідею незалежності. Київ: ТОВ «Видавництво “Кліо”», 2023. 416 с.

(Не)академічна дискусія «Чого ми ще не знаємо про Михайла Грушевського?»

6 жовтня 2023 року

Відзначаючи 157-у річницю з дня народження Михайла Грушевського, музей запросив зустрітися за одним столом і тих, хто все знає (якщо такі є), і тих, хто щось знає (таких багато), і тих, хто хоче дізнатися і все, і щось. Запросив тих, хто вже давно не реагує на старі і нові міфи, і тих, хто їх вперто спростовує, і тих, хто вважає міфи нормальним явищем (чим ми гірші за греків!). Адже попри те, що за останні 32 роки написано тисячі статей і видано сотні збірників, всі, хто хоча б зрідка доторкається до джерел, досить часто про себе вигукує «Овва! А я і не знав!».

А запросили усіх зовсім не для того, щоб кадити фіміам публічному інтелектуалу. Він таким був, і на те нема ради! А для того, щоб поцікавитись, скільки студентів «пройшло» через лекції Михайла Грушевського і чи був професор лектором атрактивним; подивуватися, як дописували за вченого його «Ілюстровану історію» у 1940-их; «намалювати» портрет на основі спогадів про керманича українського руху та згадати, як він пишався своєю бородою-«онуфрійкою» і чому не любив їздити на авто по Києву; поговорити про те, чи любив гроші Михайло Грушевський і як вів свою «касу».

А ще спробувати зрозуміти, як в одному реченні можна поєднати «Грушевський не створив українське військо і розігнав трьохтисячну армію». А можливо почути пояснення, чому голова Української Центральної Ради «втік» з Києва 25 січня 1918-го, коли в місто зайшла московсько-большевицька орда Муравйова? І врешті втіштися, що нема кінця-краю нашим пошукам іконографічних джерел, які «заховалися» в архівних нетрях, а ми їх все одно дістаємо звідти.

А головне, почути запитання, навіть якщо на них ще немає відповіді!

Круглий стіл «Михайло Грушевський: міфи і реальність»: до 155-ої річниці від дня народження історика, організатора української науки, публіциста, письменника, суспільного діяча

29 вересня 2021 року

Пам’ятники і меморіальні дошки, вулиці і музеї, десятки монографічних досліджень і дисертацій, сотні ґрунтовних статей, теле- і радіо- передач і програм, фільми і виставки, електронний архів… Все це присвячено, носить ім’я, пов’язано з Михайлом Грушевським, про якого ще на початку ХХ століття писали: «А ім’я Грушевського гримить, його всяк знає, про його кожне чує. А чувши про його, чує про Україну».

І у ХХІ столітті, здавалось, знаємо про видатного історика все: як виглядав на перших світлинах, як зображували його на шаржах і карикатурах, кому присвячував ліричні поезії, які мистецькі збірки прикрашали родинну оселю, коли закохався в «аритистичну даму Венецію», які смаколики полюбляв, з ким і де кавував, якою музикою лікував творчу депресію, скільки статей міг написати за тиждень. І ще тисячі важливих фактів життєпису, добутих з архівних нетрів.

Однак, окрім ретельно досліджених і науково обґрунтованих відомостей, вже понад століття не сходять з арени різні міфи, гіпотези, стереотипи, плітки… Така вже доля випадає всім історичним постатям.

Незважаючи на те, що сучасні дослідники поставили чи не останні крапки над багатьма міфами, дотепер Грушевського ще називають Президентом України, який, до того ж, «розігнав» українське військо. Стереотипи не «державник» і не «самостійник» дискутуються на екранах ТV і прописуються у статтях. Міф про антагонізм Михайла Грушевського та Івана Франка досі зринає в популярних нарисах і есеях. Не забувають закинути вченому «гріх» і про те, як він експлуатував своїх учнів. А ще неврастенія, жадібність, деспотизм…

Звідки «ростуть ноги» цих міфів, стереотипів, гіпотез, пліток? Чому вони залишаються такими живучими? І чи всі вони безпідставні? І чи всі джерела ми залучили, щоб їх спростувати? Саме про ці проблеми жваво обговорювалися на круглому столі «Михайло Грушевський: міфи і реальність».

Зібрання відбулося за участі провідних грушевськознавців Національної академії наук України та вищих шкіл України: Руслана Пирога, Ігоря Гирича, Віталія Тельвака, Оксани Юркової, Валентини Піскун, дослідників Української революції 1917‒1921 рр. Владислава Верстюка, Віталія Скальського, Григорія Савченка, науковців Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Світлани Панькової та Юлії Найдух.

У рамках круглого столу буде презентовано ювілейне видання: Руслан Пиріг, Віталій Тельвак. Михайло Грушевський: Життєпис на тлі доби (Херсон, 2021) та фільм «Дім Грушевських» ‒ спільний проєкт Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин та Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, створений за підтримки Фонду Ганса Зайделя в Україні (2021).

Круглий стіл та Конституційний Фест Грушевський: 19 (до Дня Конституції України): спільний проєкт Історико-меморіального музею Михайла Грушевського та Democracy Reporting International Ukraine.

28 червня 2019 року

Гості музею мали нагоду поговорити про український конституціоналізм та про вплив ідей Михайла Грушевського на українське конституційне будівництво. Під час заходу презентували збірник вибраних праць Михайла Сергійовича з даної проблематики, обмінялися думками, провели конкурс/вікторину та відвідали екскурсію садибою Михайла Грушевського.

Круглий стіл, присвячений сторіччю відновлення діяльності першого Курултаю

10 травня 2018 року

Лише останнім часом, все ширше відкриваючи нашу історію, ми починаємо усвідомлювати, що понад 100 років тому одночасно з українцями повстав за волю народ, батьківщина якого теж у кордонах сучасної України — кримські татари. У ті буремні роки разом з Українською революцією проходила Кримськотарська революція. Її найвищим злетом став обраний на основі загального виборчого права Курултай, робота якого розпочалась на початку грудня 1917 р. Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, сформував її уряд (Директорію), ухвалив Конституцію і став постійно діючим парламентом. Так само, як Українська Народна Республіка, у грудні 1917 – січні 1918 рр. Крим боровся проти збройної агресії більшовиків, а після їхнього вигнання Курултай відновив роботу. Відтоді вся нерівна боротьба кримськотатарського народу проти геноциду за право жити на своїй рідній землі будуватиметься на демократичних загальнолюдських цінностях, проголошених першим Курултаєм.

У круглому столі, який відбувся за підтримки «Кримського дому», взяли участь:

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, публіцист, політолог, історик, старший науковець відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії НАНУ, автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг.

Ігор Лосєв — кандидат філософських наук, журналіст і письменник, політичний оглядач газети «День», кримчанин у дев’ятому поколінні та севастополець у четвертому

Андрій Іванець — кандидат історичних наук, історик, публіцист, громадський діяч, координатор Таврійської гуманітарної платформи. Автор досліджень про Крим. Лауреат премії І. Гаспринського за публікацію про українсько-кримськотатарські взаємини у 1917 році (2012).

Олена Бондаренко — історик, експерт з кримської проблематики, директор і головний редактор видавничого дому «Стилос», яка випустила понад 10 книжок про Крим

У рамках круглого столу відбулася презентація книги С. Грабовського та І. Лосєва «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (2017), а також анонсовано книгу А. Іванця «Перший Курултай: від кримсько-татарських установчих зборів до національного парламенту». Гості Музею мали нагоду ознайомитися з виставкою-спецпроєктом «Кримського дому» до сторіччя Першого Курултаю кримськотатарського народу.

Доповідь-презентація «“Вокруг него группируется весь петлюровский элемент”: як чекісти слідкували за Олександром Грушевським» (портрет Олександра Грушевського за його справою-формуляр з архіву СБУ)

12 вересня 2017 року

Ще у 1996 році Володимир Пристайко та Юрій Шаповал опублікували частину документів багатотомної справи-формуляру на Михайла Грушевського. Між тим, про заведену ДПУ УСРР у 1923 р. справу-формуляр на його брата Олександра Грушевського стало відомо лише у травні 2014-го, коли вона була розсекречена Галузевим архівом СБУ.

У цій невеличкій за розміром справі (близько 300 сторінок) містяться дані агентурних спостережень за Олександром Грушевським та всією родиною у 1920–1930-х роках, копії перлюстрованої кореспонденції, доноси сексотів.

Результатами опрацювання справи поділилася історикиня, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Оксана Юркова.

Захід відбувся з нагоди 140-річчя від дня народження визначного літературознавця та історика Олександра Грушевського (1877–1942).

Міжнародна наукова конференція «Творча спадщина Михайла Грушевського: минуле і сьогочасне» (до 150-річчя від дня народження видатного історика та суспільно-політичного діяча)

29–30 вересня 2016 року

Згідно Указу Президента України №63/2015 «Про відзначення 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського» від 9 лютого 2015 р. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України та Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського ініціювали проведення Міжнародної наукової конференції на тему «Творча спадщина Михайла Грушевського: минуле і сьогочасне». Конференція відбулася на базі Історико-меморіального музею Михайла Грушевського (урочисте відкриття та пленарне засідання — Київський міський будинок вчителя (Будинок Української Центральної Ради)).

У співпраці з інституціями Національної академії наук України була розроблена концепція конференції, яка передбачала, на відміну від попередніх ювілейних наукових форумів, висвітлення широкомасштабної діяльності видатного українського суспільно-політичного діяча, історика, літературознавця, письменника, публіциста через призму його творчої спадщини. Це новий підхід дозволив залучити до участі в конференції провідних грушевськознавців з України та з закордону, які впродовж останніх десятиліть плідно працюють над вивченням творчого спадку Михайла Грушевського. Їхні особисті напрацювання дали мождивість розглянути науковий доробок видатного вченого в контексті сучасної історії України, підсумувати здобуте та визначити перспективи на майбутнє. В рамках конференції відбулася виставка-презентація новітніх корпусних видань творів Михайла Грушевського, монографічних досліджень, окремих публікацій.

Напрямки роботи конференції:

«Історія України-Руси» М. Грушевського – від творчої лабораторії вченого до новітнього концепту національного гранд-наративу
Монографічні праці та історичні студії: від історії написання до сучасного прочитання
Концепція та історія українського руху в публіцистичному доробку М.Грушевського: сучасні відлуння. Літературна спадщина М.Грушевського
Рецензійні статті та огляди в системі наукової лабораторії вченого. Творча спадщина М.Грушевського в рецепціях українських, російських та європейських дослідників
Епістолярна та мемуарна спадщина: проблеми дослідження та видання
Бачення Михайлом Грушевським майбутнього України

Конференція відбувся за участі Канадського інституту українських студій, Національної академії наук України, вищих шкіл, архівних установ та музеїв України.

Круглий стіл «Канадський інститут українських студій» (до 40-річчя заснування)

21 червня 2016 року

Абревіатура КІУС добре знайома багатьом українським науковцям та дослідникам його історії. Менше діяльність Канадського інституту українських студій з далекого Едмонтону відома ширшому загалу студентів, молодих науковців, громадськості. Заповнити цю прогалину покликаний круглий стіл, присвячений 40-річчю його заснування, що відбувся за участі багатолітнього директора КІУС-у та одного з ініціаторів проєкту англомовного видання «Історії України-Руси» М. Грушевського Зенона Когута, науковців Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Інституту історії України НАНУ, Історико-Меморіального музею Михайла Грушевського, вищих шкіл України. Модератором «круглого столу» став відомий дослідник козаччини та учасник підготовки англомовного перевидання «Історії України-Руси» Ярослав Федорук.

До слова були запрошені багатолітній директор КІУСу Зенон Когут, директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Георгій Папакін, науковці В’ячеслав Станіславський, Ігор Гирич, Валентина Піскун, Борис Черкас, Оксана Юркова, Фергад Туранли, Віталій Щербак.

Учасники зібрання ознайомилися з виставкою видань КІУС-у, зокрема англомовного перевидання «Історії України-Руси» Михайла Грушевського, монографічних досліджень, збірників статей, покажчиків, що вийшли за сприяння інституції.

Презентація знахідок за темою «Американська грушевськіяна: відоме і невідоме»

11 лютого 2016 року

Що таке «Американська Грушевськіяна», якщо Михайло Грушевський жодного дня в Америці не був, та які скарби із Грушевськіяни знаходяться в США? Сам не бував, але його праці, світлини, листи різними шляхами потрапили за океан.

Про американські знахідки та відкриття розповіла історикиня, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ Оксана Юркова, яка наприкінці 2015 року мала можливість досліджувати архівні та бібліотечні колекції США завдяки стипендії Євгена та Деймел Шкляр і Українського наукового фонду Українського науково-дослідного інституту Гарвардського університету.

Учасники ознайомилися з презентацією про маловідомі світлини Михайла Грушевського, англомовний переклад «Ілюстрованої історії України» 1940 року в Йелі та іншими артефактами з архівів УВАН та НТШ в Америці. Особливий інтерес викликала світлина Михайла Грушевського в колі учнів та співробітників Історичних установ ВУАН у дні відзначення 60-літнього ювілею вченого в жовтні 1926 року, відома раніше лише за публікацією у виданні. Дослідниця, якій вдалося в Архіві Наукового товариства імені Шевченка в Америці виявити єдиний на сьогодні оригінальний відбиток знімка, продемонструвала справжні «вправи» атрибуції, розкриваючи захоплюючі історії щодо встановлення імен окремих зображених осіб.

Публічна дискусія «Як тепер розуміти історію Криму?» (спільний проєкт Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Гуманітарного порталу historians.in.ua, Історико-меморіального музею Михайла Грушевського)

5 лютого 2015 року

Історія Кримського півострова спонукає до постановки низки питань: збереження археологічної спадщини, мультикультурність, закритість та діалоги, цивілізаційні зустрічі, релігійна толерантність та нетерпимість, геноциди та депортації, багатовимірність та суперечливість історичних тлумачень.

Події березня 2014 р. і анексія російською федерацією Кримського півострова додали гуманітаріям низку питань щодо інтерпретації як його історії, так і України загалом. Чи дійсно в баченні українського минулого була частка Криму та кримської історії? Яка інтерпретація історії півострова наразі найможливіша? Чи існує «міф Криму»? Нарешті, чому саме історія щонайбільше використовується у «кримському питанні»?

Дискутанти:

Сергій Громенко – кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті

Андрій Іванець – завідувач відділу Адміністрації Президента України з питань тимчасово окупованої території та соціальної адаптації

Юрій Рубан – керівник Головного департаменту з Гуманітарної політики Адміністрації Президента України

Модератор: Володимир Маслійчук, кандидат історичних наук, редактор сайту historians.in.ua

2025-02-05