ЗНАДІБКИ ДО ШЛЮБУ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО ТА МАРІЇ ВОЯКОВСЬКОЇ:
ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Сьогодні не виникає сумніву, що Михайло Грушевський й Іванна-Марія Вояковська одружилися 26 травня 1896 р. в церкві св. Миколая в містечку Скала Борщівського повіту (нині — селище Скала-Подільська Чортківського району), а чин вінчання здійснив тамтешній парох о. Олександр Левицький — чоловік Кароліни Олімпії з Вояковських, сестри нареченої[1]. Втім, дещо незрозумілим залишалося те, чому акт про вінчання ми знаходимо саме у львівських метричних книгах: спершу в записах греко-католицької церкви св. Петра і Павла[2], вдруге — православної церкви св. Трійці (на її місці в 1897–1901 була збудована церква св. Георгія)[3]. Це навіть стало приводом для спекуляцій щодо «другого шлюбу» чи «підтвердження шлюбу», хоч в обидвох актах чітко зазначено Скалу як місце вінчання і о. Левицького як того, хто вділив таїнство[4]. Незважаючи на те, що відповідь виявилася на поверхні, це питання стало приводом більш детально розглянути підготовку вінчання Михайла Сергійовича й Марії Сильвестрівни. На щастя, ми можемо поетапно простежити цей процес завдяки збереженій кореспонденції Грушевського за 1896 рік.

Перед тим, як перейти до хронологічного викладу, варто наголосити, що вінчання Грушевського й Вояковської не було пересічним з кількох причин: по-перше, одружувалися австрійська піддана й чужоземець (Грушевський залишався російським підданим[5]); по-друге, наречені були різного віровизнання (Михайло — православний, Марія — греко-католичка); по-третє, він відбувався у «третім місці», себто у парафії, до котрої не належали ані наречений, ані наречена. Ці обставини дещо ускладнювали процедуру, зокрема через необхідність клопотання щодо дозвільних документів, як от диспензи — звільнення від подружньої перешкоди різного віровизнання, чи делегації — дозволу здійснити обряд вінчання іншим, непарафіяльним священником.

Тут також застановимося на парафіяльній приналежності молодих. Варто враховувати, що парафія — це не лише релігійна громада на чолі зі священником, а й церковна адміністративно-територіальна одиниця. Якщо церква св. Трійці була єдиною православною парафією у Львові й була безальтернативною для Грушевського, то основних греко-католицьких парафій у місті було чотири: при архикатедральному соборі св. Юра, при церкві Успіння Пресвятої Богородиці (Волоській, Ставропігійській), при церкві св. Параскеви на Жовківськім передмісті й при церкві св. Петра і Павла на Личаківськім передмісті (що не дорівнює кількості чинних храмів)[6]. Позаяк кожна з цих парафій мала свою окреслену територію, нічого дивного, що Вояковська, яка мешкала на Личакові на вулиці Пекарській, 17, офіційно належала саме до парафії св. Петра і Павла[7]. Таким чином дійовими особами в цій історії, окрім молодих, є аж три священники: адміністратор греко-католицької Петропавлівської церкви о. Василь Томович, настоятель православної Свято-Троїцької церкви о. Емануїл-Євгеній Воробкевич і вже згаданий греко-католицький парох у Скалі о. Олександр Левицький.

Офіційним початком шлюбного процесу можна вважати виголошення оповідей (заповідей) — оголошення в храмі після літургії імен, прізвищ, стану, місць народження й проживання осіб, що мають намір одружитися, зі зверненням, що якщо хто-небудь знає про обставини, що стоять на заваді цього шлюбу, то він має про це повідомити. Оповіді були обов’язковою умовою для законного вінчання відповідно до тодішнього цивільного права й мали відбуватися тричі, бажано в неділю і святкові дні, коли в храмі збиралася громада[8]. У разі міжконфесійного шлюбу, оповіді мали виголошуватися в кожній з парафій, до котрих молодята належали[9]. У нашім випадкові нам відомо лише про виголошення оповідей 2, 5 і 12 травня 1896 р. в Свято-Троїцькій церкві[10]; жодних згадок про те ж дійство у Петропавлівській церкві немає. До того ж, у метриці вінчань Петропавлівської церкви процитоване лише одне свідоцтво оповідей, видане православним парафіяльним урядом 17 травня, хоча це все ще не касує можливости оповідей в парафії Вояковської[11].

Паралельно майбутнє подружжя мало подбати про протокол передшлюбних опитувань, у який вносилася інформацію про наречених: ім’я, прізвище, дата народження, місця народження й проживання тощо, а також могли міститися відомості про дати оголошення оповідей. Цей документ був офіційною заявою про намір одружитися в присутності двох свідків і, властиво, слугував підставою для подальших клопотань щодо дозвільних документів, якщо такі були необхідні[12]. Про такий протокол нам відомо з листа о. Томовича від 7 травня, в якому священник просить Грушевського прийти з нареченою до нього в суботу (себто 8 травня), аби підписати його в присутності свідків (одним зі свідків мав бути пан Левицький — можливо, Кость Левицький?) Цього ж дня о. Томович обіцяв підготувати «деклярацію», яку Грушевський мав би підписати, але про неї трохи нижче[13].

Католицьке канонічне право й австрійське цивільне законодавство строго не забороняли мішані шлюби між католиками й некатолицькими християнами (mixtae religionis), але лише з дозволу Церкви. Себто Грушевський і Вояковська мали отримати диспензу (звільнення) від цієї перешкоди. Загалом, канонічне право повчало священників докладати зусиль, щоб мішаний шлюб не відбувся, якщо некатолицька сторона не бажає навернутися в католицьку віру перед вінчанням[14]. Якщо ж некатолик відмовляється від навернення, то наречені мали підписати поруку із зобов’язаннями: 1) виховувати дітей у католицькій вірі, навіть народжених перед шлюбом; 2) некатолицька сторона зобов’язується не перешкоджати католицькій стороні й дітям практикувати католицизм; 3) католицька сторона зобов’язується, що не лише дбатиме про віру свою й дітей, а й докладатиме зусиль до навернення некатолицької сторони. До того ж, у поруці наголошувалося, що молодятам заборонено звертатися по благословення до «схизматського» чи «єретичного» душпастиря, себто православного чи протестантського. Лише після підписання цієї поруки можна було звертатися щодо диспензи до єпископа, адже вона усувала небезпеку відходу католиків від своєї віри[15]. Вірогідно, о. Томович під вищезгаданою «деклярацією» мав на увазі саме цю поруку.

Свою диспензу молоді отримали в греко-католицькому митрополичому ординаріаті 23 травня[16]. О. Томович десь 22–23 травня повідомляв Грушевського про телеграму зі Скали, що диспенза була вислана 22 травня до Львова й уже можна йти по її письмовий примірник до ординаріату[17]. Сам же дозвіл на мішаний шлюб був даний на найвищому рівні, в Апостольській столиці. 20 травня о. Левицький пише в телеграмі до о. Томовича: «propaganda waszoho proszenia ne otrymala dosy»[18]. Під «прошенням» найвірогідніше мається на увазі клопотання щодо звільнення від перешкоди різного віровизнання, а під «пропагандою» — Свята конгрегація поширення віри (Sacra Congregatio de Propaganda Fide, або просто Propaganda Fide), яка була компетентною видавати диспензи для греко-католиків Галичини[19].

Додаткові турботи випливали зі статусу іноземного підданого Грушевського. За австрійським законодавством, чужоземці мали право одружуватися з австрійськими підданими на території цієї ж монархії, втім мусили довести свою придатність до укладення шлюбу  як за цивільним правом Австро-Угорщини, так і за законами держави, звідки вони походять (зрілість, наявність хрещення, відсутність іншого шлюбу). Інакше кажучи, іноземець мав надати документи, видані урядом місцевости, де він народився або мешкав перед еміграцією, що посвідчували його вільний шлюбний стан і відсутність перешкод для одруження[20]. У метриці вінчання процитовані наступні документи, які подав Грушевський: свідоцтво про хрещення, дане у Варшаві дня 30 листопада 1877 р., свідоцтво щодо військового обов’язку, дане у Владикавказі 30 грудня 1882 р., і свідоцтво про вільний шлюбний стан, дане в Києві 23 вересня 1895 р.[21] Очевидно, що перші два документи Грушевський мав на руках вже давно, а от датування останнього наштовхує на думку, що Михайло вже серйозно думав про майбутнє весілля станом на серпень-вересень 1895 р., якщо не раніше.

Цікаво, що Грушевський і Вояковська попервах, як видається, не зовсім були певні щодо місця шлюбу. Або принаймні зволікали з інформуванням священників. На цю думку спонукають два листи, що датуються приблизно першою половиною травня. У першому о. Воробкевич запитує в Грушевського, чи той уже визначився з місцем шлюбу. Якщо ж ні, то о. Воробкевич готовий вінчати «каждой хвилі»[22]. До речі, саме в час передшлюбних приготувань, 8 травня, о. Воробкевич запропонував Грушевському іменуватися «церковнымъ совѣтникомъ нашой гр. прав. св. Троицкой церкви въ Львовѣ»[23]. Інший лист належить руці о. Левицького, у якім він також цікавиться остаточним рішенням щодо місця шлюбу. Як випливає з листа, о. Левицький вагався, чи зможе звінчати Грушевського і Вояковську, позаяк він просить дізнатися у «компетентного того священника» (вочевидь мався на увазі о. Томович) «[ч]и він ся поінформував в тім дїлї добре, чи взагалї буде се по закону чи нї?» [24] О. Левицький, мабуть, і сам вперше стикався з таким екстраординарним з правової перспективи випадком, адже продовжує: «Прошу єму [компетентному священникові] в моєм імени заявити що я туюж Делєґацію акцептую, але таку, що я вже о нич більше не потребую старатись, а лиш по переведеню всяких условій і формальностей — Вас вже готових звїнчати маю. — Най Вам виразно скаже, чи маю постаратись о уповажненє від мого Епископа чи вже нич не треба? — Коли отримаю тоє письмо, розглянусь і наколиб тра ще що доповнити, — то се вчиню; десятого прошу поскорити»[25].

Властиво, отець, що не був парафіяльним священником ані нареченої, ані нареченого, мав отримати спеціальний дозвіл на здійснення чину вінчання — так звану делегацію, про яку о. Левицький турбується у цитованому вище листі. Видавав цей документ парафіяльний священник і таким чином делегував свої повноваження іншому душпастирю[26] — у нашім випадкові це було в компетенції о. Томовича, до якого о. Левицький і просив звернутися. Врешті-решт, делегація була дана того самого дня, що й диспенза, — 23 травня[27].

Отож, незадовго після 23 травня Михайло й Марія відправилися до Скали з таким «пакетом документів»: свідоцтва про народження й хрещення; особисті документи Грушевського — свідоцтва про військовий обов’язок і вільний шлюбний стан; свідоцтво оголошених оповідей; диспенза — звільнення від перепони мішаного шлюбу; делегація — доручення о. Левицькому здійснити чин вінчання. Саме ж вінчання відбулося 26 травня. Першим свідком був о. Йосиф Балько, парох у селі Турильче під Скало; його донька Марія була заміжня з Модестом Левицьким, сином о. Олександра. Другим свідком був Омелян Вояковський — брат Марії та капітан 100-го полку піхоти, що дислокувався у Кракові[28].

Наостанок усе ж варто відповісти, чому ж акти про вінчання Грушевського і Вояковської ми віднаходимо у Львові, ще й двох церквах. До того ж, як у 1930 р. свідчив Олесь Степовий, запис про цей шлюб був і в метриках церкви Скали, однак вони не дійшли до нашого часу[29]. Очевидно, що не йдеться про який-небудь «повторний» чи «підтверджений» шлюб у Львові; хоч правом і була передбачена процедура конвалідації подружжя, вона була актуальна у випадках, коли існувала непевність у правомірності початкового вінчання (скажімо, відсутність необхідних диспенз, фактичне малоліття тощо)[30]. Грушевські ж не потребували конвалідації, позаяк прибули до Скали з усіма необхідними дозвільними документами.

Загалом, закон забороняв подвійну (а тим паче потрійну) реєстрацію народження, шлюбу чи смерті, але в нашім випадкові ми маємо вінчання «у третім місці» на підставі делегації, що було винятком у цьому правилі[31]. Спершу, акт мав бути вписаний метричній книзі парафії, де власне й відбулася подія; його можна вважати первинним. Надалі священник, що отримав делегацію, мав повідомити парафіяльного священника про здійснене таїнство і останній на цій підставі мав здійснити запис у своїй метриці[32]. На нашому прикладі це так: о. Левицький у Скалі вінчає молодят, записує про це у свою метрику, після чого пише листа до о. Томовича і той також робить запис у Львові. О. Томович здійснив запис під №11 уже в червні (акт №10 датований 31 травня, а №12 — 28 червня[33]) і 2 липня на його основі видав і переслав Грушевським свідоцтво про шлюб[34]. Утім, звичайного свідоцтва було недостатньо — подружжя планувало поїздку до Російської імперії[35], а для ужитку в іншій провінції монархії Габсбургів чи закордоном свідоцтво мало бути легалізоване (підтверджене) в єпископській консисторії[36]. Тому через п’ять днів, 7 липня, о. Томович переслав Михайлові вже легалізовану метрику[37].

Причина появи запису в православній метриці дещо простіша й пізніша. Якщо повторний запис у книгах Петропавлівської церкви відбувся негайно після самого вінчання, то у книгах Свято-Троїцької церкви — аж наприкінці року. 16 жовтня 1896 р. о. Воробкевич просив Грушевського прибути до його канцелярії, аби вписатися в метрику, або бодай листом передати відомості про наречену й свідків[38]. Правовий статус православних метрик на Галичині, вірогідно, був дещо хитким, тому поява згаданого запису зумовлена не так бажанням молодого подружжя, як формальною потребою о. Воробкевича.

Як-не-як, у цій історії нам безумовно пощастило з джерелами, що дозволяють відтворити усю повноту і складність формальної організації знакового для українського історії шлюбу. Можливо навіть, що цю картину можна ще більше деталізувати іншими, невиявленими мною, джерелами: чи немає рпатом клопотання й рішення щодо диспензи в архівах Ватикану? Зрештою, це коротке дослідження може стати причинком до розуміння й інших шлюбів, де «єдналися два береги Збруча», як от Івана Франка й Ольги Хоружинської.

---

ХРОНОЛОГІЯ

30 листопада 1877 — православною консисторією у Варшаві видане свідоцтво про хрещення М. Грушевського, яке він подав під час укладення шлюбу[39].

30 грудня 1882 — парафіяльним урядом у Підгайчиках видано свідоцтво про народження і хрещення М. Вояковської, яке вона подала під час укладення шлюбу[40].

10 листопада 1887 — у Владикавказі видано свідоцтво щодо військового обов’язку М. Грушевського, яке він подав під час укладення шлюбу[41].

23 вересня 1895 — у Києві видано свідоцтво про вільний шлюбний стан М. Грушевського, яке він подав під час укладення шлюбу[42].

2 травня 1896 — перша оповідь у церкві св. Трійці[43].

5 травня 1896 — друга оповідь у церкві св. Трійці[44].

7 травня 1896 — о. В. Томович пише до М. Грушевського, що не має нічого проти того, щоб пан Левицький був свідком під час укладення передшлюбного протоколу; для підписання протоколу просить прибути у суботу [8 травня] між 6 і 7 годинами вечора. Підготовлену «деклярацію» можна буде відправити до консисторії для погодження[45].

[8 травня 1896] — мало відбутися підписання передшлюбного протоколу[46].

[Травень 1896] — о. Е.-Є. Воробкевич у листі до М. Грушевського запитує, чи він уже вирішив, де буде брати шлюб, і повідомляє, що й сам охоче звінчає[47].

[перед 12 або 17 травня 1896] — о. О. Левицький у листі до М. Грушевського пише, що з нетерпінням чекає деталей щодо майбутнього шлюбу й запитує, чи молодята вирішили, де він має відбутися, і чи готовий «компетентний той священник» (мається на увазі о. В. Томович) надати о. Левицькому делегацію (дозвіл на здійснення вінчання). О. Левицький просить поквапитися і отримати від [о. Томовича] делегацію, бажано — в «в недїлю с. ч. 19-го […] бож 17-го — здаєт ся — III заповідь буде голосити»[48].

12 травня 1896 — третя оповідь у церкві св. Трійці[49].

17 травня 1896 — православним парафіяльним урядом у Львові видано свідоцтво оповідей[50].

[Невдовзі після 17 травня 1896] — о. Е.-Є. Воробкевич пересилає М. Грушевського свідоцтво оповідей і просить завірити його штемплем[51].

[20 травня 1896] — о. О. Левицький у телеграмі до о. В. Томовича: «propaganda [Свята конгрегація поширення віри — А. Т.] waszoho proszenia ne otrymala dosy lewicki.+»[52].

[22–23 травня 1896] — о. В. Томович повідомляє в листі до М. Грушевського, що отримав телеграму від о. О. Левицького щодо диспензи, яка була вислана до Львова 22 травня, і що тепер, на підставі цієї телеграми, можна клопотатися до ординаріату щодо письмової диспензи[53].

23 травня 1896 — греко-католицьким митрополичим ординаріатом у Львові видано диспензу, що звільняє від шлюбної перешкоди різного віросповідання («de religio mixta»)[54].

23 травня 1896 — видано делегацію (дозвіл на здійснення чину вінчання) для о. О. Левицького[55].

26 травня 1896 — Шлюб М. Грушевського й М. Вояковської у Скалі[56].

[Кінець червня – початок липня 1896 р.] — М. Грушевський у листі до о. В. Томовича запитує: «Що чувати з метрикою?» Наголошує на нагальній потребі мати свідоцтво про шлюб, позаяк планував поїздку до Росії[57].

1 липня 1896 — о. В. Томович пересилає М. Грушевському документи («прилоги», «аллєґати»), що були потрібні під час укладення шлюбу: «1.) Пашпортну книжку 2.) Метрику крещеня п. М. Грушевского 3.) Метрику крещеня п. И. М. Вояковскои 4.) Свѣдоцтво задосить учиненя обовязкам війсковим. 5.) Декрет на професора ц. к. універзитету Львівского»[58].

2 липня 1896 — парафіяльним урядом львівської греко-католицької парафії св. Петра і Павла видано свідоцтво про шлюб на підставі запису в тамтешній метричній книзі[59].

2 липня 1896 — о. В. Томович з листом пересилає М. Грушевському «жадану метрику вінчаня»[60].

7 липня 1896 — о. В. Томович з листом пересилає М. Грушевському легалізоване (підтверджене) греко-католицьким митрополичим ординаріатом свідоцтво про шлюб, просить завірити його штемплем і бажає щасливої дороги[61].

16 жовтня 1896 — о. Е.-Є. Воробкевич в листі М. Грушевському просить прибути до православної парафіяльної канцелярії у Львові, аби вписатися в метричні й конскрипційні книги. Якщо ж немає такої змоги, то просить у листі зазначити відомості про наречену (вік, ім’я і прізвище, місце і дата народження) та імена свідків[62].

[1] Дзюбан Р. Як одружився Михайло Грушевський. Український історик. 2002. №1–4. С. 416–422.

[2] Метрична книга про одруження парафіян церкви Петра і Павла у Львові за 1875–1900 рр. ЦДІАУЛ (Центр. держ. істор. архів України в м. Львів). Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[3] Метрична книга Православної церкви св. Георгія у м. Львів про одруження. 1859–1923 рр. ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 6826. Арк. 17 зв.–18.

[4] Бандрівський М. Чому Михайло Грушевський мусів підтверджувати свій шлюб у Львові..? Facebook. URL: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0teE1fo6nG46xiNFDfhdAHAhGrKxpA7ghx5oS9b44j4z16ZAvTT5joqTwnVmKhBLKl&id=100001850064547 (дата звернення: 17.12.2025); Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. С. 73.

[5] Мартиненко О., Сварник Г. Документи й матеріали Михайла Грушевського у фондах архіву. Архіви України. 1996. №1–3 (238). С. 43.

[6] Шематизмъ Всечестного Клира гр. кат. Митрополитальнои Архидієцезіи Львôвскои на рôкъ 1896. Львôвъ: Изъ типографіи Ставропигійского Института, 1896. С. 79–80.

[7] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[8] Podręcznik dla urzędów katolicko-parafialnych i polityczno-administracyjnych / opr. L. Szabel. Lwów, 1894. S. 49.

[9] Ibid.

[10] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 6826. Арк. 17 зв.–18.

[11] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[12] Podręcznik dla urzędów katolicko-parafialnych. S. 50.

[13] Грушевський М. С. Свідоцтво про народження, закордонний паспорт, посвідчення на право створення видавничих агентств “Дніпросоюзу” у Європі та інші особисті документи. Заяви до Президії намісництва у Львові про вихід з російського підданства. 1877–1935 рр. ЦДІАУК (Центр. держ. істор. архів України в м. Київ). Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 49

[14] Масцюхъ В. Церковне право супруже зъ особлившимъ увзглядненємъ права гр. кат. галицкои провинціи, восточныхъ автокефальныхъ Церквей и горожаньскихъ законôвъ въ Австріи и на Угорщинѣ. Перемышль, 1910. С. 316.

[15] Там само. С. 318–319.

[16] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[17] Там само.

[18] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 55.

[19] Масцюхъ В. Церковне право супруже. С. 360.

[20] Podręcznik dla urzędów katolicko-parafialnych. S. 61–62.

[21] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[22] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 54.

[23] Там само. Арк. 48.

[24] [Листи до М.Грушевського від] Левицького О.С. [1896]–1909 рр. ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 587. Арк. 4.

[25] Там само. Арк. 5.

[26] Podręcznik dla urzędów katolicko-parafialnych. S. 52.

[27] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[28] Там само; Дзюбан Р. Як одружився Михайло Грушевський. Український історик. 2002. №1–4. С. 421.

[29] Степовий О. Там, де Збруч річку проходили… (Скала). Літопис Борщівщини. 1994. № 6. С. 46.

[30] Podręcznik dla urzędów katolicko-parafialnych. S. 53–55.

[31] Ibid. S. 28

[32] Ibid.

[33] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70–70 зв.

[34] Там само. Арк. 70 зв.; ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 51.

[35] Див.: Листування Михайла Грушевського / за ред. Л. Винар; упор. Г. Бурлака, Н. Лисенко. Київ – Нью-Йорк: УІТ, 2006. Т. III. С. 136.

[36] Поученіе для г. к. приходскихъ урядовъ о належитомъ веденію и писанію метрикъ крещенія, вѣнчанія и погребанія / составилъ Г. Крыжановскій. Львовъ: Ставропигійскій Институтъ, 1873. С. 18.

[37] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 52.

[38] Там само. Арк. 53.

[39] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв. Див. також лист від Холмсько-Варшавської консисторії від 30 листопада 1877 р. №3920: ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 1.

[40] Там само.

[41] Там само.

[42] Там само.

[43] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 6826. Арк. 17 зв.–18.

[44] Там само.

[45] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 49.

[46] Там само. Арк. 49.

[47] Там само. Арк. 54.

[48] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 587. Арк. 4–5.

[49] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 6826. Арк. 17 зв.–18.

[50] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[51] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 57.

[52] Там само. Арк. 55.

[53] Там само. Арк. 56–56 зв.

[54] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[55] Там само.

[56] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.; ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 6826. Арк. 17 зв.–18.

[57] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 58.

[58] Там само. Арк. 50.

[59] ЦДІАУЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 3327. Арк. 70 зв.

[60] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 51.

[61] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 52.

[62] ЦДІАУК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 53.

 

Андрій ТОПОРОВИЧ

 

17 грудня 2025