Garden Party: 1920-ті

У програмі ‒ камерно-інструментальні твори українців Бориса Лятошинського та Віктора Косенка, чиї імена тогочасна концертна хроніка друкувала невтомно. Звучатиме музика француза Моріса Равеля, котру виконували у Міській концертовій залі Києва та в Асоціації сучасної музики при Музичному товаристві імені Леонтовича. Вечір не обійдеться також без композицій Бели Бартока, що приїздив із Будапешта, аби зіграти на сценах Харкова та Одеси у 1929-му.

Мирослава Которович ‒ одна з найіменитіших сучасних українських скрипальок, учениця свого батька, знаменитого Богодара Которовича, заслужена артистка України, викладачка Національної музичної академії України імені П. Чайковського, авторка циклу творчих проєктів.

Андрій Борецький та Соломія Войтович ‒ студенти Національної музичної академії України імені П. Чайковського, класу заслуженої артистки України М. Которович, лауреати регіональних та міжнародних конкурсів.

Хоча українські музиканти майже не грали власний джаз у 1920-х, його тут знали, слухали та запрошували виконувати іноземних артистів. Це стало можливим завдяки НЕПу – коли радянська влада творила ілюзію свободи.

Заокеанські та європейські зірки гастролювали республіками, заробляючи шалені гроші не лише для себе, але й для СРСР. Поряд з підживленням державної скарбниці, темношкірі виконавці були зручними для комуністичної ідеології, котра називала їх «пригнобленими рабами капіталістів».

Цю тезу підхоплювали українські журнали та використовували на захист джазу, коли слухати його ставало все небезпечніше. Валер‘ян Поліщук був одним із найпалкіших адвокатів цієї музики. У статті «За джаз-банд і фокстрот» він писав:

«Велика стихія тембрального звучання стоїть ще мало розкритою звукальною країною перед слухом наших музик і слухачів. Композитори, відкрийте її! Сповніть етер і повітря звуками, не менш різноманітними і прекрасними, ніж звуки неорганізованого музикою життя. Ускладніть ритми і напишіть та ударте в нові інструменти аж за межі джазу й терменвоксу!».

Українська інтелігенція 1920-х слухала джаз на концертах, привозила грамплатівками із західних вояжів, ловила на хвилях радіо, споглядала на кіноекранах, знаходила на сторінках романів і періодики. Тому один із вечорів «Garden Party» невипадково пройде у ритмі західного джазу. Готуйтеся до запальних танців і до зустрічі на «Garden Party».

Полюси київського літературного глобуса у 1920-х роках позначали футуристи-новатори на чолі з Михайлем Семенком і старші письменники-консерватори на чолі із Сергієм Єфремовим.

Семенко символічно палив свій «Кобзар», а Єфремов публічно називав його ідіотом. Між цими полюсами існували неокласики й ланківці, письменники селянські й пролетарські, «Плуг» і «Гарт», МАРС і ВУСПП, ортодокси і попутники. А ще театр Михайличенка, «Березіль», Київська кінофабрика й ВУФКУ.

Під час лекції ви дізнаєтеся про те, як перетиналися ці паралелі й меридіани в шалених 20-х і яку роль зіграв у цьому київський журнал «Глобус».

Оповідатиме Ярина Цимбал  – літературознавиця, редакторка, дослідниця літератури 1920-х років та українського авангарду, наукова працівниця Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

Щоб краще працювалося, робота має бути організована: налаштуватися на продуктивність допоможе теорія Олексія Гастєва. Ритми відпочинку – «танець майбутнього» Айседори Дункан, яка надихалася класичними лініями давньогрецького мистецтва, – це має відновити душевну гармонію.

Людина завжди в епіцентрі змін та колективі: на затишних вулицях міста з’являються натовпи та галасливі демонстрації, які треба організовувати та з хаосу емоцій створити яскравий карнавал.

А найкращий спосіб все ці зміни пережити – сміятися, тому наостанок лекції – після розповідей про різні теорії – анекдоти 1920-х років.

12 вересня про ритми 1920-х розповідатиме літературознавиця, кандидатка філологічних наук, викладачка кафедри літературознавства НаУКМА Оксана Пашко.

Залаштункове життя Всеукраїнської академії наук у 1920-х роках було ой яким різнобарвним.

Українські вчені не лише «робили справжню науку», розбудовували Академію наук, «вибиваючи» у влади гроші та приміщення для своїх установ, а й інтригували, скандалили, ділили пайки та костюми, зустрічались на вечірках і навіть бились!

Хочете дізнатись, як все було?

Приходьте на Інтелектуальний бенкет GARDEN PARTY: 1920-ті!

Цікавинками з академічного життя-буття 1920-х років з вами поділиться історикиня, співробітниця Інституту історії України НАН України Оксана Юркова.

Поетка і перекладачка Вероніка Черняхівська чарувала красою, талантом і примхливою незалежною вдачею. Вона належала до знаної родини Старицьких-Черняхівських, зростала в оточенні метрів української культури –– Лисенків, Грушевських, Косачів.

У дитинстві приятелювала з Катериною Грушевською, з якою були однолітками. Однак Рона почувала себе досвідченішою і сама вирішувала, які «дорослі» книжки їй до смаку. Притім вважала, що Катруся ще замала, щоб читати «все» Вальтера Скотта.

В юність Рони увірвалась буря Української революції. Тоді дівчина закінчувала Другу українську гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства, писала перші поезії, переживала страшні звістки про смерть коханого й друзів. Потаємні думки і мрії занотовувала у щоденник, який зберігся до наших часів і є унікальним документом епохи.

Під час лекції ви довідаєтесь про життєвий і творчий шлях красуні і розумниці Рони: перші закоханості, пошуки в собі «чорта і янгола», життя у 1920-тих, фатальний шлюб з німецьким підданим, європейський вояж і трагічний фінал.

Оповідатиме про неї Ольга Гураль, директорка Музею видатних діячів української культури, кандидатка історичних наук, дослідниця життя і творчості родини Старицьких.

Соціокультурні наслідки більшовицького перевороту та насадження совєтської влади в Україні мали витравити моду з життя людей.

Нова влада примушувала до повного розриву з минулим, до втрати бажання розкошу та прикрашання. Але «людське» перемогло утопічну «червону» ідеологію.

На лекції ви дізнаєтеся про те, якими були чинники формування моди 1920-х, у чому полягали ключові новації і чим вирізнялася творчість провідних проєктантів. А головне – побачите, як усе це відобразилося на образах українців.

Про гардероб українських 1920-х оповідатиме Мирослав Мельник – історик моди, кандидат мистецтвознавства, професор, журналіст, фешн-блогер.

«Кіно – це всіх розваг розвага».

Так, принаймні, вважали у 1920-х. Кіно заполонило свідомість мас, спричинивши справжній «кінопсихоз».

Вечорами до кас кінотеатрів тяглися довжелезні черги з темних силуетів охочих прилинути до екрана. Молодь марила славою акторів, режисерів і сценаристів, бомбардуючи газети і журнали запитаннями, де ж отримати омріяну перепустку за лаштунки.

Хлопчаки уявляли себе сміливцями на кшталт Зорро, а панянки бачили себе в рятівних обіймах Рудольфо Валентіно або Дугласа Фербенкса.

Кіно показувало звичні речі та явища, відкривало незнаний світ, дозволяло «подорожувати» до Відня, Берліна, Парижа, Америки тощо. Щойно ви закінчили робочу зміну на якомусь заводі чи прибігли до кінозали після занять на робфаці – і ось вже засліплені миготінням екрана споглядаєте захопливий сюжет чергового бойовика.

Модні туалети, небачені краєвиди, екзотичні народи, новинки техніки, запальний фокстрот і чарльстон під акомпанемент джаз-бенду заступали кадри здобутків вітчизняної індустріалізації, збору врожаю, революційної боротьби з недавнього минулого.

У перший вечір Garden Party калейдоскоп із фрагментів старого кіно створить візерунок 20-х: нібито і відомих, а насправді неочікуваних і таких привабливих.

Однією з найпопулярніших американських зірок екрана 1920-х був актор Бестер Кітон. «Комік, що ніколи не посміхається» – так прозвав його  світ, так представляв його українським глядачам журнал «КІНО». В Україні його знали і любили за фільмами «Три доби», «Наша гостинність» і «Генерал».

До прикладу, артист-комік Юрій Тимошенко, більш відомий за сценічним псевдо Тарапунька, зізнавався, що в дитинстві величезне враження на нього справило німе кіно, побачене наприкінці 20-х у рідній Полтаві. Відтоді його кумирами та вчителями стали Чарлі Чаплін і Бестер Кітон.

 12 вересня в кінозалі Garden Party покажемо одну з пригодницьких комедій Бестера Кітона «Генерал». Це історія машиніста, однаково залюбленого у красуню дівчину і у власний паротяг. Він потрапляє у коловорот неймовірних пригод у гонитві за вкраденою разом із нареченою машиною.

В основу сюжету покладена реальна історія часів Громадянської війни США, котру оповів у мемуарах «The Great Locomotive Chase» її учасник Вільям Піттенгер. Кітон, захоплений історією залізниць, вирішив перенести сюжет на кіноплівку.

Для фільму він намірявся орендувати «героя» цієї історії – оригінальний паротяг під назвою «The General», виготовлений у 1855 р. компанією  Rogers, Ketchum & Grosvenor в штаті Нью-Джерсі.

Коли власники паротягу дізнались, що зніматиметься комедія, відмовили Кітону. Трохи згодом вдалося відшукати інші два вінтажні паротяги і закинуті залізничні колії в штаті Орегон, де й пройшли влітку 1926 р. зйомки стрічки.

На екрані Кітон реалізував каскад небезпечних і вигадливих трюків, спричинивши серію пожеж і нещасних випадків на знімальному майданчику. А продюсерам «Генерала» повсякчас доводилося відбиватися у судовій залі від шквалу позовів.

Критики прохолодно прийняли новий твір. Комерційно він провалився, поставивши крапку на незалежній кар’єрі коміка. Сам же Бестер Кітон до кінця життя пишався «Генералом» як найкращою своєю роботою. Нині картина зарахована до скарбниці американського кінематографу.

В українському прокаті комедію демонстрували влітку 1929 р. Портрет Бестера Кітона прикрасив обкладинку червневого числа журналу «КІНО».

Авторка огляду новинок екрану письменниця Марія Романівська щиро дивувалась фіаско «Генерала» на його батьківщині, вважаючи фільм найкращим за всі, що їй довелось бачити:

«Писати про Бестера Кітона – повторювати сотню прекрасних рецензій…. Бестер Кітон грає всією своєю постаттю, кожною частиною свого тіла».

Протягом обох фестивальних днів у вас буде нагода спостерігати за створенням стріт-арт композиції талановитою харківською художницею Діною Чмуж. Унікальний ескіз мисткині, розроблений спеціально для «Garden Party», поєднав у собі супрематично-футуристичну рефлексію із орнаментами Василя Кричевського 1920-х років.

У стилі цих візерунків невипадково оформлений наш музей. Кричевський спроектував їх для оздоблення історичних установ Всеукраїнської академії наук, котрі очолював Михайло Грушевський. Крім того, був його другом, близьким родини та гостем їхнього Дому.

Діна Чмуж – художниця-монументалістка, книжкова ілюстраторка, авторка стріт-арт композицій, співробітниця Харківського ЛітМузею.

ЛОТЕРЕЯ

УВАГА !!! УВАГА !!! УВАГА !!!

Громадяне! Бажаєте за символічну ціну придбати добру, дійсно вартісну річ? Якщо так, то Вам на GARDEN PARTY: 1920-ті.

Приходьте на вечірку та зіграйте в безпрограшну ЛОТЕРЕЮ-АЛЕГРІ, усі збори з якої будуть спрямовані на благодійну акцію для украй потребуючих культурного просвітництва.

І хтозна, що чекає на Вас у виграшному лоті. Може, 5 000 000 карбованців, навколосвітня подорож на повітряній кулі, теплі в’язані шкарпетки, а може навіть … цікавезна книжка???

ШАХИ

Може ви не знаєте, що то є – шахівниця? А, – ви не вмієте грати у шахи?

Якби жили у 1920-х – і знали б, і вміли. Радянська влада витрачала десятки тисяч рублів, аби перетворити шахи в улюблене дозвілля мас. В імперську добу ця гра теж мала успіх, але була заняттям виключно інтелектуалів. Тому коли до влади прийшли більшовики, спершу назвали її «спортом буржуїв». Однак бюджетність та доступність швидко зробили шахи ідеальним хобі рядянських людей та частиною ідеологічної боротьби. Ставка на цей спорт перетворила СРСР у шахового лідера на багато десятиліть вперед і дозволила пишатися інтелектуальною вищістю своїх громадян над «капіталістами».

Із середини 1920-х шахові гуртки та секції з’явилися при заводах, клубах, будинках культури тощо, а за перебігом всесоюзних і республіканських турнірів стежили мільйони очей. З газетної шпальти вони дізнавалися про перемогу українця Бориса Верлінського над чемпіоном світу Хосе Раулем Капабланкою, про першість Юхима Боголюбова родом із Київщини на Першому московському міжнародному турнірі та багато іншого.

Шахову естетику використовували художники для творення авангардних полотен. Митців залучали до оформлення шахових кімнат. На останніх сторінках періодики друкували шахові партії, ребуси й загадки. Особливо популяризував гру «Універсальний журнал», чого й варто було очікувати від видання, яке, за спогадами Юрія Смолича, «Левко (Ковалів) з Майком (Йогансеном) придумали колись увечері за шахматами».

Словом, у 1920-х шахи любили. У них грали, про них писали, їх малювали. А дехто, як от Левко Ковалів, навіть фантазував, складаючи футуристичні сценарії:

«В час (ще мабуть далекий), коли кожний досвідчений шахист зможе зробити розигру проти дужчого партнера, – людськість тим самим переможе шахи і вони зійдуть у безвісне небуття, зберігши лише славне історичне минуле».

На щастя, шахи у небуття не зійшли, тому гості Garden Party і собі зможуть зіграти за шахівницями, розсипаними по території садиби Михайла Грушевського 11-12 вересня. Згадуйте правила гри та до зустрічі на фестивалі.

Гості «Garden Party» не будуть ані спраглими, ані голодними! У нашому імпровізованому буфеті ви зможете почастуватися вуличними стравами 1920-х: пиріжками й морозивом. А ще вином, морсами, кавою, всілякою випічкою та десертами.

У київських 1920-х пристойні тістечка можна було придбати у «Фрудзинського», «Маркіза» чи «Валентина». Ми ж із вами куштуватимемо не менш пристойні від “Sweethunter” й “Молоко від фермера”. А запиватимемо ароматним вином від компанії “Вина світу”.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.