МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ І МИКОЛА ГУЛАК
Сьогодні, 25 травня, виповнюється 200 років з дня народження Миколи Івановича Гулака (1821–1899). Викликає щире захоплення широкий діапазон його наукових пошуків: математик, історик, філософ, літературознавець, правознавець, перекладач з двох десятків мов.
Нащадок козацького роду Гулаків, він народився у Варшаві, де служив його батько, уродженець Полтавщини. Маючи відмінні здібності до навчання, 1843 р. закінчив юридичний факультет Дерптського університету, а вже наступного року здобув учений ступінь кандидата права.
Приїхавши 1845 р. в Україну, Микола Гулак почав працювати в Археографічній комісії для розгляду історичних актів при канцелярії київського генерал-губернатора. Він вивчав давні документи, разом з Костомаровим готував до друку літопис Самійла Величка, порівнював життя українців з іншими народами, поміж яких довелося жити. Юнака вразило безправ’я закріпаченого народу, приреченого російським самодержавством на визиск та асиміляцію. Лицарські прагнення до боротьби з тиранією звели його з Василем Білозерським, Тарасом Шевченком, Паньком Кулішем, Миколою Костомаровим та іншими діячами, породили таємне Кирило-Мефодіївське товариство.
Наступні арешт і суд у 1847 р. зі шляхетною відмовою давати свідчення й називати учасників товариства, а потім трирічне ув’язнення (1847–1850 рр.) у Шліссельбурзькій фортеці та п’ятирічне заслання до Пермі змушували до глибоких роздумів і переосмислень. На думку Михайла Грушевського, особливо вразив і розчарував Гулака з його високими поняттями про честь і гідність «той переляк, з яким українське громадянство почало замітати всякі сліди близькості з кирило-мефодіївцями, з їх ідеями, з українським рухом взагалі». Як наслідок, у свідомості Миколи Івановича відбулися зміни, які згодом Михайло Сергійович назвав «загальним знеохоченням його до земляків» після катастрофи 1847 р.
Юного Михайла Грушевського доля звела з Миколою Гулаком 1880 р. в Тифліській гімназії, де той викладав грецьку мову. То вже був останній рік його праці. За Михайловими спогадами, Гулак у чорному сурдуті «мав вигляд німецького професора або пастора, тримався величаво» і «ходив він дуже тяжко, маленькими кроками, ледве пересуваючи ноги, був дуже короткозорий і високо підносив голову в окулярах. […] Говорив поволі, але ще доволі гучним повним голосом».
Працюючи з 1867 р. в Тифлісі, Микола Іванович захопився літературою і культурою Грузії, чим викликав щиру повагу грузинської громадськості. Він досконало оволодів грузинською мовою, досліджував і переклав французькою перлину грузинської поезії – поему Шота Руставелі «Барсова шкіра» (тепер більш відома під назвою «Витязь у тигровій шкурі»).
Але до українства, до тих студій, що були його спеціальністю перед арештом 1847 р., Микола Гулак уже ніколи не повертався.
Як припускав Михайло Грушевський, він наче хотів розірвати «з старим життям, з його інтересами, з його споминами». Втім, услід за Михайлом Сергійовичем мусимо визнати, що «ми занадто мало знаємо про нього, щоб судити про се», а «в особі Гулака перед нами пройшла непізнана й не оцінена людина, перед якою ми повинні б були побожно схилити чоло».
25.05.21
5 ЗУСТРІЧЕЙ КИЄВА З ГРУШЕВСЬКИМ: ВІРТУАЛЬНА ПОДОРОЖ
Він називав Київ «українською столицею», «культурним й історичним...
WHAT TO READ, LISTEN AND WATCH TO UNDERSTAND UKRAINE BETTER?
Photo: Valentyn Ogirenko Kremlin invests a colossal amount...
145 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ МАКАРЕНКА
Сьогодні всі, хто проходитиме повз Михайлівський Золотоверхий...
КАВОВІ ІСТОРІЇ ГРУШЕВСЬКИХ
Усіх, хто бажає насолодитися неповторною аурою затишної садиби...