Музей працює щодня, крім понеділка та вівторка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

5 ЗУСТРІЧЕЙ КИЄВА З ГРУШЕВСЬКИМ: ВІРТУАЛЬНА ПОДОРОЖ

Він називав Київ «українською столицею», «культурним й історичним центром світового значення», з ним пов’язав роки наукової й громадської праці. Саме тому до традиційного і улюбленого для усіх містян свята презентуємо віртуальну подорож про зустрічі Михайла Грушевського із древнім Києвом. Серед них буде перше знайомство з містом семилітнього хлопчика; вибір центру Київської землі для університетських студій, десятиліття життя між «двома українськими крилами в могутнім національнім леті» ‒ Львовом і Києвом. Сюди він повернеться з заслання вже «батьком Грушевським», а з еміграції ‒ щоб боротися за українську незалежність «зброєю науки».

ЗУСТРІЧ ПЕРША: 1873‒1885

1873 рік. Михайло Грушевський вперше ступив на Київську землю. Йому виповнилося сім, і в пам’яті найяскравіший спомин залишила Свята Софія, куди, як він згадує, «приводив мене, бувало, мій батько в такі великі свята». Найбільше враження на хлопчика справили фрески й мозаїки: «Світло заломлюється на нерівностях старого склепіння, витворюючи немов темняві хмари на старім золоті мозаїкового тла, і по нім неясними контурами виступає велетенський образ Богородиці-Оранти, на які дивилося з вірою й тривогою стільки поколінь киян в трудні хвилі життя». А сам Київ запам’ятався церковними тонами і звуками: «Дзвони гуділи, перекликаючися між собою з Старого города на Печерськ і Подол, і їх ритмічні, різноголосі удари підіймали сей настрій поволі все вище, до висоти екстазу».

На згадку про цю зустріч із Києвом зайшли до знаменитого De Mezer’а, який сфотографував Михайла в подібній до дівчачої довгій сорочці з молодшою сестричкою Ганною. Наступний візит до Києва випав на 1876 рік. «Мені в тім часі уже кінчився десятий рік, я був доволі розвинений хлопець, і сим разом від подорожі, від українського села, від Києва, від тих людей, що мені приходилось бачити, у мене лишилась така маса вражень, що, власне, може через те вони своїм натовпом і потовкли себе в моїй пам’яті», ‒ згадував пізніше історик.

Не «потовкли» пам’ять вже гімназиста-Грушевського яскраві враження від зустрічі з Києвом середини 1880-х років. І сталося це завдяки книгарні старогромадівця Луки Ільницького, що містилася на Хрещатику біля Міської думи. Це було єдине на ті часи місце, де продавалися українські книжки і де Михайло «поповнив всім можливим прогалини українського відділу» домашньої книгозбірні. І відтоді став, за власним визначенням, «гарячим бібліофілом», а слова «Книгарня Л.В. Ільницького» або просто «Л.В. Ільницький» довгі часи «змушували приємно битися» його серце.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

ЗУСТРІЧ ДРУГА: 1886‒1894

Цей юнак сподобався Києву, котрий з нетерпінням чекав на його черговий приїзд. Однак другої доленосної зустрічі золотоверхого з Михайлом Грушевським могло і не бути. І міг би випускник Тифліської гімназії опинитися не в місті на кручах Дніпра, а на берегах Неви чи десь інде. Бо хоча й він постійно мріяв «як скорше попасти до Київа, що представлявся… огнищем української наукової й літературної роботи, але батько, боячися мого українського запалу, а настрашений тодішніми студентськими “історіями”, довго не годився на се і дав згоду, тільки зв’язавши мене обіцянкою, що не буду брати участи в ніяких студентських кружках».

Тому перші університетські студії приреченого Михайла Грушевського пройшли під тиском «підвищеної релігійності». Під склепінням київських храмів намагався «умертвити» свої амбіції, душевний спокій шукав у Михайлівському соборі, куди щодня «ходив до Варвари», приваблювала знайома з першої зустрічі неповторна аура Святої Софії. Все більше волів «втопитися» в науковій праці, не цурався думок про славу, все активніше долучався до українського товариства Києва, що гуртувалося навколо його «хрещених батьків»: Володимира Антоновича й Олександра Кониського.

До попередніх київських маршрутів додався й Труханів острів, куди на човнах з піснями «Слава нашим козаченькам» та «Ще не вмерла Україна» вирушала Українська семінарська громада, щоб «в гущавині», «на затишній галявині» послухати лекції майбутнього професора Михайла Грушевського. Новим маршрутом стали й стежки Ботанічного саду, де освідчувався в коханні.

Поміж тим розмірковував, як віддячити Києву за його прихильність. Часу для пошуків витратив чималенько, й нарешті визначився. Дарунком став «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV в.», удостоєний золотої медалі. Золотоверхому золотий…

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

ЗУСТРІЧ ТРЕТЯ: 1907‒1915

Восени 1894 року Київ упав у ревнощі: кращого магістра Університету св. Володимира «спровадили» до Львова професором першої кафедри української історії. Ще й гулянку на Тарасівській з цієї нагоди затіяли. Попервах Михайло Грушевський також сумував: йому «так не вистачало київського товариства»! І при кожній нагоді він навідувався до Києва. Мріяв про перетворення золотоверхого на всеукраїнський П’ємонт, залюбки цитуючи слова Гоголя: «Він наш ‒ він не їх!».

Однак не всі жадали бачити тут Грушевського, який від 1907 року розділяє свою енергію між «двома українськими крилами в могутнім національнім леті» ‒ між Києвом та Львовом. Зачувши про це, зашипіли «киевлянинские» гусаки. За ними обурився начальник Київського охоронного відділення Кулябко: «А йому (Грушевському) місце давно у в’язниці, і я таки його коли-небудь засаджу. Скажіть на милість, що йому тут потрібно? Якщо не задоволений Росією, то нехай сидить у своєму Львові і кричить на все горло, а не приїздить сюди». Долучилися також Юзефовичі й аноніми, докладаючи всіх зусиль, аби львівський професор не став київським. Закидали незнання російської мови й підсумовували: «Для добродія Михайла Грушевського в Київському університеті місця немає і бути не може. Київ – колиска Росії і центром української автономії ніколи не був і не буде».

Та невсипущого Грушевського погрози не зупинили. Він переносить до Києва редакцію «Літературно-наукового вісника», друк «Історії України-Руси», які виходили у світ з Друкарні Петра Барського, що на Хрещатику, 40. У підвалі цього будинку, де містився грузинський винний льох Бабенідзе та Долаберідзе, проводить так звані «редакційні бали».

Своїх львівських учнів, котрі приїхали підтримати починання вчителя, закохує в Київ, які називають його «містом Богів». Відправляє до Львова своїм найдорожчим милі листівки з пам’ятками золотоверхого. Зупиняється в готелях Гладинюка та «Ермітаж» на Фундуклеївській, де чекає на колядників і зустрічається з київськими приятелями та колегами. 1908-го разом з сестрою і братом набуває садибу на Паньківській, 9 із флігелем, а 1909-го зводить поруч «фамільний дім» у національному стилі, іменуючи його «окрасою Києва».

Відкриває книгарню, розбудовує Українське наукове товариство, підтримує «Раду», видає унікальний ілюстрований тижневик «Село», примірники якого жандарми часом кидали в піч, окремі числа конфісковували, а редакторів штрафували чи відправляли в «Іванову хату». Обурюється, чому в Міському театрі не чути музики Лисенка, називаючи це гріхом «перед українською музикою, й перед українською публікою, й перед Києвом, як центром і столицею України». Вечорами відвідує  Український клуб на Володимирській, 42 або поспішає на симфонічні концерти, що проходили в залі Купецького зібрання.

Київ прийняв Грушевського і розслабився. Та ненадовго. З початком Великої війни «кулябки» слова дотрималися. Закиди у зраді і шпіонажі були безпідставними, тому жандарми три місяці переписували весь архів і бібліотеку історика, вивчали його листи і щоденники. А 3 березня 1915 року відправили до Симбірська. У цей весняний день Київ закляк від холоду…

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

ЗУСТРІЧ ЧЕТВЕРТА: 1917‒1919

«А ім’я Грушевського гримить, його всяк знає, про його кожне чує. А чувши про його, чує про Україну», ‒ повторювали сучасники видатного історика. І коли прийшов час вибирати ‒ вибір українства був однозначний: «Батько Грушевський». Навідавшись востаннє до московського поліцейського відділку й отримавши паспорт, 11 березня 1917 р. колишній засланець і заочно обраний голова Української Центральної Ради вирушив негайно до Києва. Велика хвиля настала!

Через пожежу у вагоні потяг прибув пізно вночі 13 березня. Парадна зустріч з кінною процесією не відбулася: «Ми, погорільці, їхали довго і нудно… Була глибока ніч, десь по 2-й годині, коли ми доїхали. На двірці було пусто, ніяких візників. Віддавши на переховок урятовані пакунки, я пустивсь серед ночі, по мокрому снігу без калош (бо згоріли). Не міг пізнати улиці поночі і блудив, поки потрапив додому. Так незвичайно і більш ніж скромно відбувся мій поворот на рідну землю і прилучення до української революції».

Зустрів Грушевського лише Київ. І, незважаючи на геть посивілу бороду, впізнав його і тихенько собі роздумував, які врочистості урядити на честь цієї чергової зустрічі. Й таки придумав: на величну українську маніфестацію 19 березня вивів на вулиці 100 тисяч містян: «одні в процесіях, інші на них дивитись». Біля Міської думи юрба винесла Грушевського на балкон, і в небо піднявся багатотисячний гул: «Слава батькові Грушевському!». Відповідь до сліз зворушила Місто: «Славному місту Києву, одвічній столиці української землі, її великому серцю, що разом з народом боліло його горем і раділо його радістю, що розливало кров енергії й хотіння по всьому тілу ‒ мій привіт!»

Так для спікера Української Центральної Ради розпочалися «14 місяців, котрих кращих і трагічнійших мабуть не було і не буде в життю нашого народу», місяців, упродовж яких Київ став справжньою столицею Української Народної Республіки. І услід за Грушевським за цей час українство навчилося залюбки цитувати Гоголя про древній і славний Київ: «Він наш, він ‒ не їх!»

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

ЗУСТРІЧ П’ЯТА: 1924‒1931

«Як всякий чоловік бажає бути діяконом, так всякий великий українець бажає жити в Києві», ‒ цими образними словами розпочалася остання зустріч довжиною в сім років і тисячі тисяч кроків улюбленими вулицями, скверами й околицями коханого Києва. Її можна було б назвати «пам’яттю», «сповіддю», «спомином». Зустрівшись знову на київському двірці березневим ранком 1924-го, впізнавали один одного. Освідчувалися подумки. І щодня шукали такої нагоди.

Пієтет, пошанівок академіка Грушевського древній столиці гучно маніфестувався в його наукових проєктах. У першому осередку Історичної секції ВУАН ‒ Комісії Старого Києва ‒ він зібрав наймаститіших києвознавців. І заявив: «Такий культурний й історичний центр світового значіння, що стільки разів кидав проміння людського розуму, творчого генію, організаційної ініціативи на великі простори Східньої Європи й Євразії, повинен мати постійні органи свого дослідження!».

І закипіла робота: вивчали архітектурні пам’ятки й ансамблі, фіксували дерев’яну забудову Подолу, ніби передчуваючи її долю, розробляли концепцію Міського музею і формували його зібрання, видавали путівники і основи києвознавчої енциклопедії: «Київ та його околиця в історії і пам’ятках» та «Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва». А ще виставковим проєктом вшановували пам’ять Володимира Антоновича, вихованцями якого було старше покоління Історичних установ ВУАН і сам Михайло Грушевський.

Київ також не залишався в боргу. Славний ювілей ‒ 60-ліття від дня народження та 40-річчя літературно-наукової праці академіка Михайла Грушевського ‒ перетворився на «велику маніфестацію», про яку вражені сучасники відгукувалися: «Такого свята української науки ще не бачив Київ».

Міряючи неспішними кроками щоденний маршрут від Паньківської, 9 до Володимирської, 35, карбуючи свій «Володимирський шлях», Грушевський подумки виписував спомини про всі зустрічі з Києвом. Згадував себе семилітнім хлопчиком, якого батько вів до Святої Софії, студентом, який пишався золотою медаллю за «Київську землю», професором, якому у Львові «так не вистачало київського товариства», спікером, який встигав правити на колінах коректи чергового звернення до українства і кидати дотепні репліки ораторам ‒ «балаболкам» і «соловіям». І кожного дня цієї зустрічі довжиною в сім років повторював: «Я хочу ще жити, щоб працювати, страждати і боротись разом із вами».

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Світлана ПАНЬКОВА, Юлія НАЙДУХ

29.05.2022

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

«НИТКА ПРОКИДАЄТЬСЯ…»: КИЛИМАРСТВО СТЕПАНА ГАНЖІ

  Ретроспективна виставка присвячена двом ювілеям, які збіглися...

5 ЗУСТРІЧЕЙ КИЄВА З ГРУШЕВСЬКИМ: ВІРТУАЛЬНА ПОДОРОЖ

Він називав Київ «українською столицею», «культурним й історичним...

WHAT TO READ, LISTEN AND WATCH TO UNDERSTAND UKRAINE BETTER?

Photo: Valentyn Ogirenko Kremlin invests a colossal amount...

145 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ МАКАРЕНКА

Сьогодні всі, хто проходитиме повз Михайлівський Золотоверхий у...

[contact-form-7 404 "Не знайдено"]
×
Місце розташування

×