“Товариш щирий, розумний і добрий”

«Тут Грушевський жениться: бере собі смирну дівчину, учительку, сироту, добру мою знакому і радикалку – Вояківську, – що дуже гарно з єго боку. Новоерці дуже возлементують. Вояківська велика приятелька Кобринської і Крушельницької».

З листа Михайла Павлика до родини Драгоманових.

Сердечним другом для пана професора стала молода вчителька Першої міської жіночої виділової школи ім. королеви Ядвіги у Львові. Дівчина походила із духовної родини, тож була глибоко віруючою людиною, а також завжди прагнула до знань і мала гарну освіту. У Львові молода вчителька стала однією з ініціаторок жіночого руху серед львівських педагогів. Від природи ініціативна та енергійна, вона активно працювала у різних львівських громадських комітетах, а у вільний час займалася перекладами з французької, англійської, німецької, норвезької мов.

Цікаво, що Марія Вояківська долучилася до діяльності, а також очолювала певний час товариство «Українська охоронка». «Охоронки» – дошкільні дитячі заклади – з’явилися в Галичині у 1840-х роках, та мали на меті запобігти ополяченню українських дітей, адже забезпечували національне виховання малечі. Перші «охоронки» існували за рахунок благодійних внесків, графік роботи був з 9.00 до 15.00, а відвідували їх діти 3-5 років. З дітьми проводили бесіди, бавилися, навчали лічбі та вивчали вірші, співали, влаштовували разом з ними концерти.

«Шукаю товариша щирого, розумного і доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу, а хто шукатиме в мені того ж, сподіваюся, що не помилиться» – так освідчувався Михайло Грушевський. Не помилилися обоє. Вінцем сімейного порозуміння стала присвята у першому томі всього життя історика «Історії України-Руси» – «Моїй Дружині».

Дарія Сухоставець

10.01.2018